top of page

Темперамент дошкільника

 

Темперамент характеризує сталі, властиві людині від народження риси. Його властивості накладають відбиток на характер і здібності, поведінку в повсякденних та незвичайних обставинах, особливості спілкування та взає­модії з людьми.

Від темпераменту залежить захопленість тією чи іншою діяльністю, гли­бина інтересів, швидкість запам'ятовування, швидкість сприймання, здат­ність до концентрації уваги, зручний темп діяльності, інтенсивність психіч­них процесів, спрямованість переважно всередину й назовні

Темперамент визначає всю динаміку психічного життя, становлення ін­дивідуальності.

У цьому — своєрідність шляхів розвитку кожної дитини. Існує кілька типів темпераментів — типів нервової системи.

Як визначити темперамент дитини?

Кращий метод — спостереження. Наприклад, за планом, запропонованим нижче. Якщо ви ще зовсім мало знаєте вашого підопічного, простежте, як він поводиться в наступних ситуаціях.

(Батьки отримують бланк і самі визначають домінуючий тип темпераменту.)

У відповідних графах ставимо плюс чи мінус.

 

РОБОТА  З  ДОШКІЛЬНЯТАМИ

сангвінік

холерик

меланхолік

флегматик

    1    2    3    4        

а

б

в

г

1. Як поводиться учень, якщо виникає потреба швидко, невідкладно діяти?

А) легко включається в роботу;

Б) активно діє;

В) працює повільно, без зайвих слів;

Г) діє несміливо, невпевнено.

2. Як реагує дитина на зауваження вчителя?

А) Говорить, що більше так не робитиме, але через якийсь час знову робить те саме;

Б) не слухається й робить по – своєму, бурхливо реагуючи на зауваження;

В) мовчки бере до відома точку дорослого;

Г) ображено мовчить, довго переживає.

3. Як розмовляє дитина з іншими дітьми у важливих для неї ситуаціях?

А) швидко, з охотою прислухаючись до висловлювань інших;

Б) стрімко, пристрасно, нікого не слухаючи;

В) спокійно та впевнено;

Г) із сумнівами, невпевнено, оглядаючись на інших.

4. Як поводиться в незвичайній обстановці

А) легко орієнтується, виявляє цікавість, активність;

Б) збуджений;

В) ніяковіє, поводиться сором ‘язливо;

Г) довго мовчить, не відповідає на запитання.

 

Сангвінік

Жвава, впевнена, привітна дитина, легко йде на контакт, відкрита, жит­тєрадісна, комунікабельна, швидко адаптується в новому колективі. На­стрій у дітей даного типу темпераменту стійкий, без різких коливань. Діти активні у різних видах діяльності, Проте інтерес до якогось виду діяльно­сті, три чи заняття поверховий, може активно виникнути і за короткий час пропасти. Розмовляє переважно голосно, швидко, емоційно, з виразною мімікою та жестикуляцією. Намагається займатися тільки легкою, приєм­ною і цікавою діяльністю и уникати складного, неприємного, нецікавого. Уміє долати перешкоди, користується симпатією ровесників. Засинає шви­дко, сон глибокий, спокійний. Легко прокидається і переходить до активної діяльності.

 

Флегматик

Спокійна, повільна, розсухтива дитина, досить терпляча, в тому числі й до фізичного болю. Не витримує значних фізичних навантажень, якщо змушена виконувати їх у швидкому темпі. Насправді почуття цих дітей від­різняються глибиною і постійністю. Болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людьми, бояться і не люб­лять змін, нестабільності. Мова спокійна, рівномірна, уповільнена, без вираження емоцій, жестикуляції та міміки. Спілкуються з невеликим ко­лом дітей, стабільні в прихильностях. Вміють певний час самостійно за­йматися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, неконфліктні, поступли­ві, розсудливі. Якщо дитинство флегматика складається сприятливо і йому вдається розвиватися, зберігаючи всі позитивні риси темпераменту, сус­пільство отримує сумлінних, серйозних, пунктуальних, захоплених улюб­леною справою людей.

 

Холерик

Діти-холерики загалом неспокійні, всі реакції даного типу носять яскра­вий характер: мова швидка, емоційна, яскраво забарвлена, міміка виразна, жести різкі. Нестримані, дратівливі, важко пристосовуються до всіляких обмежень, режимних моментів, вимог старших. У спілкуванні прагнуть бути лідерами. Діти енергійні, наполегливі, здатні виконувати багато завдань. Для дитини-холерика властива швидка і досить часта зміна настрою. Від захоплення певним видом діяльності холерик може повністю відмовитись. Любить рухливі ігри, динамічні заняття. У всіх видах діяльності необхідна рухливість, швидкість. Діти даного типу почуваються впевнено, легко спра­вляються із завданнями. Часто намагаються керувати дорослими, конфлік­тують зі своїми однолітками, не хочуть виконувати певні правила гри чи завдання, можуть висловлювати протест. Засинають насилу, сон неспокій­ний, прокидаються досить швидко і відразу включаються в активну діяль­ність.

 

Меланхолік

Діти даного типу нервової системи реагують на найнезначніші подраз­ники. Вони малоактивні, малорухливі, вразливі, замкнуті, відрізняються втомлюваністю,.лякливі, нерішучі, бачать події у темних тонах. Ці особи-стісні якості неможливо ліквідувати. Надають перевагу спокійним видам діяльності, переважно люблять гратися окремо від дітей. Проявляють до­сить значну пасивність у спілкуванні з дорослими і однолітками. Меланхо­ліки схожі на тепличні рослини: з чужими вони боязкі, замкнуті, нерішучі, зате у звичайній, доброзичливій обстановці кмітливі, уважні й чулі. Тихо розмовляють, бути на перших ролях не прагнуть. Вразливі і чутливі до схва­лення своєї діяльності чи негативної оцінки результатів своєї праці. Дуже вимогливі до себе й оточуючих.

 

Рекомендації психолога вчителю та батькам щодо спілкування з дітьми-сангвініками.

 

1.У спілкуванні з дітьми-сангвініками вимоги повинні бути максималь­но справедливі.

2.Варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потен­ціалу та здібностей у суспільно корисній праці.

3.Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу, здійснювати підтримку в нього починаннях, закріплювати віру у власні сили в подоланні труднощів.

4.Не варте давати йому доручення, пов'язані з довготривалою монотон­ною діяльністю.

5.Допомогу слід надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради.

6.Бути максимально вимогливими у разі скоєння дитиною найнезначніших порушень.

7.Пам'ятати, що у дитини-сангвініка швидко руйнуються звички, дити­на швидко втомлюється від одноманітних пінять, методів і форм роботи.

8.Під час виконання сангвініком завдань дорослий повинен використо­вувати додаткові стимули, або домогтися завершення роботи.

9.Коли дитина недоброякісно виконала завдання, заставити те саме за­вдання виконати ще раз.

10.Формувати стійкі інтереси. Не дозволяти частих змін видів діяльнос­ті. Розпочату роботу вчити виконувати до кінця. Виробляти з раннього віку стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу.

11.Навчити дитину дорожити дружбою.

12.Доцільно використовувати його лідерські якості в колективі, залуча­ти до організації вечорів, диспутів

 

Рекомендації психолога вчителю та батькам щодо спілкуванняздітьми -флегматиками

 

1.Слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на будь-яку діяльність, як потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж (Що? Коли '? У якій послідовності?).

2.Не карати за повільність, не звинувачувати в тупості, некмітливості. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають не­врози, формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі.

3.Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів учня. Залучайте його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції й зміцнює віру у власні сили.

 

Рекомендації вчителю та батькам щодо спілкування з дітьми-холериками

 

1. Не гальмувати активність дітей у формі прямої заборони.

2. Не дозволяти капризи дітей заради того, щоб вони не нервували.

3. Раціонально використовувати енергію дитини шляхом переключення з одного виду діяльності на інший.

4. Ніколи не підвищувати голос чи вдаватися до залякування. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття.

5. Спілкуватись з такими дітьми спокійним, але впевненим тоном. Уни­кати різних емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на учня. Кра­ще впливати опосередковано, через колектив.

6. Постійно оберігати нервову систему дитини, обмежувати протягом дня ігри, заняття, які приводять до збудження.

7. За дві години до сну пропонувати спокійні ігри, види занять.

8. Категорично забороняється карати дитину-холерика статичним поло­женням тіла (постій біля мене, будеш сидіти на стільці).

9. Необхідно пропонувати дітям такі види діяльності, які формують і розвивають довільну увагу данини і сприяють закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування (настільні ігри, лото, шашки, різні види зображувальної діяльності).

10. Потрібно виявляти зацікавлене розуміння душевного стану дитини, тактовно й опосередковано запобігати "зривам", враховувати мотиви вчин­ків, залучати до активної діяльності, пов'язаної з виявом ініціативи.

Холерика важливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип дуже схильний до агресивності.

 

Рекомендації психолога вчителю та батькам щодо спілкування з дітьми-меланхоліками

 

1. Завжди дотримуватися принципу поступовості.

2. Правильний виховний підхід полягає втому, що дорослий виявляє спів­чуття і повне розуміння почуттів дитини.

3. Пам'ятати, що дитина не переносить сильних подразників. Обмежити нові знайомства, ігри.

4. Враховувати, що меланхолік дуже довго і хворобливо адаптується в колективі дітей.

5. Прагнути викликати в дитини позитивні емоції, проявити максимум доброти. Тактовно, глибоко й зацікавлено проникати в її духовний світ, здійснювати моральну підтримку, зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння її душевного стану.

6. Не допускати підвищення голосу, окриків, непосильних вимог.

7. Розвивати в дитини комунікабельність шляхом гри.

8. Приходити на допомогу дитині під час виконання завдань, схвалювані, підтримувати найменший прояв активності.

9. Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колек­тиві.

10. Через певний проміжок часу організовувати для нього "ситуацію ус­піху".

11. Меланхоліка потрібно змалку навчити планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансовувати добову і тижневу тривалість пра­ці та відпочинку, інакше можливе нервове іі фізичне виснаження дитини на грунті хронічної перевтоми або, з тієї самої причини, формування від­рази до праці, апатія.

Для того, щоб дитина не відставала від інших за темпом письма, читан­ії:;, лічби, доцільно вже у три- чотирирічному віці в ігровій формі вчити її рахувати й читати, а з п'яти-шести років — писати. Так у неї сформуються необхідні навички.

Формування графічних навичок письма

 

1. Повідомлення про формування графічних навичок письма. Практичне оволодіння навичками правильного сидіння, гримання ручки; .

— виконання вправ для зміцнення м'язів рук;

— засвоєння правил штриховк

— правила користування зразками букв у прописах;

— пам'ятка для списування;

2. Формування уваги як фактора успішного оволодіння навичкою письма.

— виконання вправ, що сприяють формуванню уваги.

 

Зміст роботи

1. Виступ учителя.

— Формування навичок письма у першокласників — одна зі складових загальної програми з рідної мови.

На першому етапі навчання закладається основа вироблення графічних навичок. Це поняття включає в себе вміння:

1) чути і розрізняти звуки;

2) чітко вимовляти їх (артикулювати);

3) встановлювати відповідність між звуками і буквами;

4) відтворювати літери на папері, об'єднувати їх у склали, слони, речен­ня.

Успіх навчання залежить передусім від знання психофізіологічних особ­ливостей шестирічок. У дітей 6—7 років погано розвинені дрібні м'язи кис­ті та пальців, недосконала нервова регуляція рухів, низька витривалість. Тому вчителі і батьки мають подбати про:

* правильний добір меблів;

* правильну поставу учнів;

* розміщення зошита на парії чи столі;

* вміння зберігати належну позу, яка найменше втомлює:

сидіти на стільці, спираючись попереково-кряжовою частиною хребта на спинку;

голова — у вертикальному положенні, або трохи нахилена вперед (під кутом не більше 15");

лікті вільно лежать на столі;

відстань від стола до грудей дорівнює ширині затиснутого кулачка (батьки розглядають таблицю);

* звичку правильно тримати ручку:великим, вказівним і середнім, на відстані 1 — 1,5 см від кульки. Вона має проходити біля згину першого суглоба великого пальця та тре­тього суглоба вказівного.

В.Сухомлинський писав,що витоки здібностей і обдарованість дітей — на кінчиках пальців. Дуже важливо підготувати руку до роботи, зміцниш пальці, розвивати дрібні м'язи пальців та кисті.

Зміцнити руку шестирічного першокласника допоможуть спеціальні під­готовчі вправи для письма, рухливі ігри (з малими і великими м'ячами), робота з конструктором, ліплення з пластиліну, малювання.

 

Вправи для рук.

 

1. Руки зігнуті у ліктях. Пальці рук міцно стискають кулак і розтискають.

2. Руки зігнуті у ліктях. Кругові рухи кистями рук (кулачки). Права кисть — ліворуч, ліва — праворуч.

3. Пальці рук у "замку". Притиснути руки до грудей, розвернути долоня­ми вперед, потягнутися руками вперед.

4. Пальці рук у "замку". Вільні рухи пальцями у "замку".

Ігрові вправи.

1. "Миємо руки". Енергійні рухи, що імітують миття рук.

2. "Піаніно". Діти імітують гру на піаніно.

3. "Пальці танцюють". Виконуються рухи кожним пальцем почергово або всіма пальцями разом (згинання, кругові рухи, вібраційні).

4. "Рибка". Голова рибки — початок долоні, хвостик — пальчики, верх­ній палець — плавець. Долоня і пальці розслаблені, гнучко звиваються.

5. "Равлик". Покласти праву руку на стіл долонею вниз, підняти й розвес­ти вказівний і середній пальці, поворухнути ними, зображуючи равлика.

 

Вчитель школи № 109 м. Москви Потапова Є.М. пропонує штриховку як підготовчий етап до письма. Правила легко запам'ятати: штрихуємо різні за формою фігури тільки у певному напрямку, не виходимо за контури малюн­ка, зберігаємо однакову відстань між штрихами.

(Батьки працюють на аркушах паперу.)

Наступний етап — об'єднання елементів у букву, напи­сання букв. У цьому допомагають зразки літер у прописах, що мають вказівки рухів руки.

Передбачена і самостійна робота учнів — обвести букву, надруковану крапками або дрібними штриховими лініями.

Букви об'єднують у склади, слона, речення.

На кінець року першокласники мають навчитися:

• писати під диктовку зв'язний текст обсягом 15-20 слів, написання яких відповідає вимові;

• списувати рукописний і друкований текст обсягом 15—20 слів, дотриму­ючись каліграфічних вимог.

 

Необхідно навчити дітей правильно списувати.

1. Прочитати речення (слово, склад), зрозуміти його. (Читання перший раз відбувається за нормами орфоепії.)

2. Повторити речення, не зазираючи до тексту, щоб перевірити, чи за­пам'яталося.

3. Виділити орфограми у списуваному тексті.

4. Прочитати речення так, як воно написане (як слід диктувати під час письма).

5. Повторити, не дивлячись у текст, як треба його писати. 1'

6. Писати, диктуючи собі, як проговорював останні два рази.

7. Перевірити, що написав.

 

Серед першокласників дуже часто зустрічаються шульги (ліворукі діти). Перевчати таку дитину не можна. Для неї слід створити особливі умови: світло — праворуч, підручники і зошити лежать ліворуч, не примушувати до нахилу буки, зошит повинен лежати так, щоб верхній куток був піднятий — це дає можливість бачити слова та підтримувати правильну поставу.

 

Поради класовода батькам

• Навчаючи дитину каліграфічно писати, необхідно враховувати її інди­відуальні особливості: нахили, особливості зору (короткозорість, далекозо­рість), відхилення в моториці (тремтіння пальців, посмикування руки під час письма і т. ін.).

• Кожне заняття починається з перевірки правильності сидіння дитини, положення ручки або олівця в руці, розміщення зошита на парті або столі та його переміщення під час письма. Це сприяє профілактиці порушення постави і зору дитини, підвищенню працездатності, формуванню правиль­ного та швидкого письма.

• У процесі занять звертайте увагу на те, наскільки чітко дитина обво­дить контури фігур, лінії візерунків, малює і пише зліва направо.

• Під час роботи над написанням літер зверніть увагу дитини на еле­ментарний склад букв, допоможіть їй виділяти найпростіші графічні оди­ниці, проведіть ритмічне прописування цих елементів спочатку в повітрі, а потім за допомогою ручки.

• Орієнтуйте маленьких школярів на правильне з'єднання букв у скла­дах, на дотримання нахилу під час написання букв і слів.

• Навчайте дітей писані чисто, без помарок, не заходити на поля, не обводити букви двічі. Таке письмо сприятиме вихованню охайності, пра­цьовитості, сумлінності та старанності у виконанні будь-якої роботи.

• Виконуючи з дитиною роботу з написання слів, нагадуйте їй про лек­сичне значення слова та необхідність дотримуватися правил орфографії.

• Пам'ятайте: безперервне письмо не повинне тривати довше п'яти хви­лин.

• Через кожні 7—10 хвилин роботи з прописами необхідно проводити фізкультхиилинки тривалістю 1,5—2 хвилини, а також спеціальні підготовчі вправи для розвитку пальців, кисті, передпліччя руки.

• Формування графічних навичок — процес складний і тривалий. Дити­на, зображуючи найпростіші елементи тієї чи іншої букви, докладає мак­симум зусиль, емоційно переживає свої невдачі. Тому необхідно враховува­ти настрій дитини, вчасно приходити їй на допомогу.

• Не забувайте похвалити дитину, заохотити її старанність.

• Ваша постійна увага, підтримка та активна допомога в оволодінні па­вичками письма нададуть дитині впевненості у своїх силах і можливостях.

 

2. Виступ психолога.

 

— Дуже часто батьки і вчителі скаржаться на неуважність своїх дітей. Саме в ній бачать причину поганого навчання.

Увага— психічна функція, яка виявляється у спрямуванні й зосередже­ності на певних об'єктах. Увага є необхідною умовою ефективної діяльності, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки.

На нервову систему як дитини, так і дорослої людини щохвилини вили­ває безліч подразників: світло, шум, звуки людського мовлення, відчуття голоду, болю, спраги, утоми. Усе це привертає нашу вату.

Виділяються такі основні типи уваги: мимовільнаі довільна Мимовільнаувага встановлюється і підтримується незалежно від усвідомленого наміру людини. Довільна увага— це усвідомлено спрямована та регульована увага, в якій суб'єкт усвідомлено вибирає об'єкт, на який вона спрямовується. Довільна увага розвивається з мимовільної. Водночас довільна увага пере­ходить у мимовільну вже без особливих зусиль. Мимовільна увага звичайно зумовлена безпосереднім інтересом. Довільна увага потрібна там, де такої безпосередньої зацікавленості немає і ми усвідомленим зусиллям спрямо­вуємо нашу вагу \ відповідність до поставлених завдань.

До характеристик уваги належить: вибірковість, обсяг, стійкість , .можливість розподілу та, переключення.

Увага та успішність.

Діти відрізняються за показниками обсягу, стійкості ту розподілу уваги. У цілому уважні діти вчаться краще, однак у неуважних дітеей успішність більше пов'язана з показниками довільної уваги, особливо з її розподілом. Низький рівень розвитку цієї властивості уваги обмежує можливості дітей під час виконання навчальних завдань. Тому тренування розподілу уваги може сприяти поліпшенню успішності.

Високий рівень розвитку довільної уваги є необхідною умовою реалізації інших факторів успішного навчання, зокрема індивідуального моторного темпу. При цьому, що вищий індивідуальний темп в уважних учнів, то кра­ще вони вчаться. А в неуважних учнів високий індивідуальний темп може поєднуватися з низькою успішністю.

На успішність із математики особливий вплив має обсяг уваги та індиві­дуальний темп. Стійкість уваги може корелювати з низькими здібностями до математики. На успішність із мови великий вплив має рівень розвитку розподілу уваги і менший — обсяг уваги. Успішність із читання найбільше пов'язана зі стійкістю уваги, яка забезпечує точне відтворення звукової форми слова.

Формування уваги.

Розвиток уваги в молодших школярів відбувається у процесі навчання та виховання. Вирішальне значення для організації уваги має уміння поста­вити завдання і так мотивувати, щоб його сприйняв суб'єкт.

Щоб сформувати новий акт довільної уваги, ми повинні, поряд із основ­ною діяльністю, поставити завдання перевіряти її, вказавши для цього кри­терії та прийоми, загальний шлях і послідовність. Все це починати потріб­но у зовнішньому плані, тобто не із самої уваги, а з організації контролю як певної (зовнішньої) предметної дії. А далі ця дія за допомогою поетап­ного відпрацювання доводиться до розумової, узагальненої, скороченої та автоматизованої форми, коли вона перетворюється в акт уваги, що відпові­дає новому завданню.

Формування стійкості уваги може вироблятися шляхом контролю від­повідно до поетапного формування; починати можна з матеріалізованої форми, потім — у голосному мовленні і, нарешті, у формі зовнішнього мовлення про себе. Після цього контроль у школярів набуває завершеної форми увигляді акту уваги.

Отже, зробити дитину уважною — це передусім організувати її діяль­ність.

Причини неуважності.

Батьки й учителі часто скаржаться на неуважність дітей, особливо молод­шого шкільного віку. Причини неуважності — різні. їх слід знати, щоб успішно виховувати.

1.Неуважність нерідко є наслідком перевтоми дитини.Якщо вона пізно лягає спати, якщо батьки перевантажують маленького школяра враженнями:дозволяють дивитися ввечері телевізійні передачі, часто водять у гості, — нервова система дитини збуджується. Школяр погано і мало спить, у клас приходить сонний. Сон — це охоронне гальмування.

2. Неуважність може бути наслідком порушення правильного дихання,а отже, й постачання мозку киснем. Аденоїди (поліпи), розростаючись, за­важають дихати через ніс. Дитина дихає ротом і це погано позначається на її працездатності. Якщо видалити аденоїди, то зникає постійна сонливість, а з нею й неуважність.

3. Найбільш поширена причина нестійкості уваги дітей— їх недостатня розумова активність.Якщо дитина пасивно слухає тривалі пояснення дорос­лих, стійкість уваги швидко падає, і вона легко відволікається на щось інше. Коли дитина робить цікаву справу, коли в процесі роботи треба не лише слухати, а й щось робити (виконувати дії з матеріалом), то її увага отримує величезну підтримку. Розумова активність, підтримувана практичними дія­ми, є основою стійкої уваги. Увага підтримує мислення. Коли під час вико­нання завдань немає матеріалу для мислення дитини, дорослий не доб'єть­ся стійкості уваги, скільки б разів він не звертався до дитини із закликом бути уважним.

4. Неуважність може бути наслідком неправильного виховання дітей.Коли занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок та іграшок, рано й часто водять її на виставки, у музеї, театри, вона звикає до постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги вдуматися в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає до легкого поверхового ознайомлення із довкіллям, її увага стає поверхневою. У таких випадках дорослим потрібно вміти показати вже знайомий предмет, явище природи з нового боку, "відкривати" дитині ті якості, особливості й зв'яз­ки, яких вона раніше не бачила.

5. Неуважність— це й негнучка увага, відсутність уміння переключатися з одного предмета на інший.Читаючи під час перерви пригодницьку книжку, деякі учні 1—3 класів не відразу можуть потім включитися в навчальну ро­боту. Вони здаються неуважними лише тому, що занадто зосереджені на іншому. Подібне часто спостерігається у дітей з інертним, флегматичним типом темпераменту. Потрібна пауза, щоб дитина переключила свою увагу на новий зміст.

6. Виховання уваги— це виховання почуття відповідальності та трену­вання вольових зусиль.У дитини потрібно поступово й наполегливо вихову­вати прагнення домагатися мети. Необхідно цілеспрямовано формувати навичку бути уважним, вірити у свої сили.

7. Важливо виправляти увагу дитини, виховуючи спостережливість.Учити дитину спостерігати на уроці, вдома, на природі, вчити орієнтуватися на вулиці, дотримуючись правил дорожнього руху.

Привчайте дитину робити не лише те, що їй цікаво, а й те, що не привер­тає уваги, але знадобиться їй у житті.

Пам`ятка для батьків

 

Як уникнути помилок, працюючи з учнями початкової школи над вико­нанням домашніх завдань?

1. Виховувати звичку виконувати домашні завдання систематично.

2. Починати виконувати завдання можна вже через 1,5—2 години після шкільних занять. Оптимальний час — з 15.00 до 17.00.

3. Привчати дитину сідати до роботи без нагадувань.

4. Навчити дитину користуватися годинником. Показати, як за годинни­ком робити перерви (10—15 хв) для активного відпочинку і знову сідати до роботи. Усе це дитина має виконувати незалежно від того, можете ви їй приділити увагу чи ні.

5. Навчити дитину спочатку складати орієнтовний план майбутніх дій, радитися з вами та обговорювати, як виконати завдання, а потім самостій­но братися до роботи.

6. Навчити виділяти головне й другорядне, уміти зосередитись на голов­ному.

7. Не забувати нагадувати учневі повторити правила, які вивчали на уро­ках.

8. Виховувати у дитини самоконтроль, самоаналіз та самооцінювання. Найпростіший спосіб — порівняння сьогоднішнього рівня виконання з учорашнім. Акцентувати увагу навіть на незначних перемогах, щоб дити­на помічала їх і намагалася досягати більших результатів.

9. Не порівнювати результати навчання своєї дитини з результатами ін­ших дітей, а тільки з її власними!

10. Не забувати відзначити старанність дитини. Не створювати "хроніч­ний дефіцит похвал" через те, що дитина одержує нижчий бал замість очі­куваного високого.

На початку навчального року корисно контролювати, як дитина ви­конує домашні завдання. Перевіряти, чи правильно вона зрозуміла пройде­ний матеріал. У І семестрі краще це робити щовечора, а у 2— контроль можна зменшити до 2—3 разів на тиждень.

12. Перевіряти — не значить "робити замість": ніколи не підказуйте ди­тині готових рішень.

 

Примітка. Пам'ятайте, що телевізор — ворог №1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше, ніж будуть викопані усі завдання. Я і-, що дитина дивиться телевізор під час денного відпочинку, то їй буде важко зосередитися. Бажано дозволяти дивитися тільки дитячі передачі.

ТЕСТ-ОПИТУВАННЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

Чи відбувається процес адаптації у вашої дитини? (Так або ні.) 
1. Чи з гарним настроєм дитина повертається зі школи? 
2. Чи завжди син (донька) виконують ваші прохання? 
3. Чи готова дитина виконувати вимоги вчителя? 
4. Чи охоче ходить до школи? 
5. Чи є в нього (неї) друзі серед однокласників? 
6. Чи подобається дитині виконувати домашнє завдання? 
7. Чи є в нього (неї) улюблені предмети в школі? 
8. Чи часто вчитель робить зауваження вашій дитині? 
9. Чи були у сина (доньки) сварки з однокласниками? 
10. Чи доводилося першому (ій) розпочинати бійку?

Аналіз результатів тестування 
Поставте по два бали за кожну відповідь «так» на запитання 1, 2, 3, 4, 5,6,7 і по одному балу за кожну відповідь «ні» на ці запитання; запитання 8, 9, 10 — «так» — один бал, «ні» — два бали. 
Обчисліть результати. Максимально — 20 балів, мінімально — 10 балів. 
18—20 балів — адаптація до шкільного навчання проходить успішно, досить тільки підтримувати дитину. 
12—17 балів— дитині потрібно більше часу для адаптації, цікавтеся її справами, до¬помагайте. 
10—11 балів — є труднощі у пристосуванні до шкільних умов. Потрібне терпіння і зацікавленість, знання сьогоднішніх труднощів дитини, допомога та розумна підтримка.

Висновки Рівень адаптації малюка до шкільного життя можна простежити за рівнем реакцій його організму. Наше завдання — полегшити цей процес. Бо стреси, негативні переживання, надмірні емоції, конфлікти можуть призводити і до погіршення фізичного здоров'я, яке залежить від стану психіки дитини. 
Дитина — це найдорожче, що у вас є, тому подбайте про неї, допоможіть, підтримайте у цей важкий для неї адаптаційний період, і це буде запорукою її психічного і фізичного здоров'я, а також успішного навчання в школі.

Рекомендації батькам, діти яких важко пристосовуються до шкільного життя: 
а) знати, в чому саме труднощі дитини (у спілкуванні з однокласниками, у навчанні, у відносинах з учителями); 
б) обов'язково спілкуватися з дитиною щодня (допомагати у навчанні, читати казки, надати елементарні знання про довколишній світ); 
в) розвивати моторику руки (різати папір, розфарбовувати, ліпити з пластиліну чи глини); 
г) привчати до самостійності; 
ґ) надати неважкі обов'язки по дому (годувати рибок, поливати квіти тощо).

bottom of page